©2018 Учебные документы
Рады что Вы стали частью нашего образовательного сообщества.

Ковалевський М. М - Державної адміністрації вчені харківського краю Біобібліографічний посібник Вип. Історія. Етнографія....


Ковалевський М. М.

/ 1851 – 1916 /


Максим Максимович Ковалевський - російський і український правознавець, історик, етнограф, соціолог, політичний діяч народився 27 липня 1851 року у Харкові.

Належав до заможного шляхетського роду Доленго-Ковалевських. Закінчив із золотою медаллю 3-тю Харківcьку гімназію у 1868 році і поступив на юридичний факультет Харківського університету. Закінчив навчання у 1872 році зі ступенем кандидата права (тема кандидатської роботи: “Про конституційні досліди Австрії і чеську національну опозицію”) і був залишений при університеті професорським стипендіатом кафедри державного права європейських держав. Деякий час поглиблював освіту в Берлінському університеті, потім слухав лекції в навчальних закладах Відня та Парижа, працював у бібліотеці Британського музею та Державному архіві Лондона. Після повернення з відрядження Ковалевський перевівся до Московського університету і там у 1878 році захистив дисертацію на ступінь магістра державного права за монографією “История полицейской администрации (полиция безопасности) и полицейского суда в английских графствах с древнейших времен до смерти Эдуарда III-го. К вопросу о возникновении местного самоуправления”. Із вересня 1878 року Максим Ковалевський – доцент кафедри державного права і порівняльної історії права Московського університету. Після захисту в 1880 році дисертації на ступінь доктора державного права за монографією “Общественный строй Англии в конце средних веков» був обраний у грудні 1880 року ординарним професором цієї ж кафедри. У 1881–1882 роках Ковалевський – у закордонному відрядженні. Брав участь у роботі багатьох наукових товариств, був серед засновників одного з них – Московського психологічного товариства. У 1887 році Максим Максимович був звільнений з університету за “негативне ставлення до російського державного ладу”. Цього ж року виїхав за кордон. Мешкав і працював у Франції, Великій Британії, США, Італії, Бельгії, Швеції.

У 1905 році повернувся в Росію і незабаром був обраний ординарним професором кафедри державного права економічного відділення Петербурзького політехнічного інституту та позаштатним ординарним професором кафедри державного права юридичного факультету Петербурзького університету. У цих закладах працював до останніх днів свого життя. Викладав конституційне право, історію політичних учень Нового часу, історію демократичних доктрин, соціологію. У 1899 році Ковалевський був обраний членом–корреспондентом Петербурзької АН (за розрядом історико-політичних наук), а в 1914 році – її ординарним академіком. У квітні 1906 року Ковалевський був обраний членом 1-ї Державної думи від Харківської губернії. Вважався одним із лідерів і провідних ораторів лівої частини Державної ради, відстоював ідеали прогресивного розвитку і конституційної демократії, брав безпосередню участь в опрацюванні низки законопроектів.

Багатогранною була його громадська діяльність. Був учасником земського руху, брав участь у Земському з’їзді в 1905 році. Був також засновником і керівником Партії демократичних реформ, яка існувала у 1905–1907 роках, головою багатьох громадських об’єднань: Російське відділення Міжнародного товариства миру, Петербурзького юридичного товариства, “Вольного экономического общества”, Російсько-британського товариства та ін. У 1879–80 роках був видавцем-редактором ліберального часопису “Критическое обозрение. Журнал научной критики и библиографии в области наук историко-филологических, юридических, экономических и государственных”, у 1906–1907 роках – редактором газети “Страна”.

М.М. Ковалевському належать праці: “Труд как источник права собственности на землю в Малороссии и на Украине”, “ Происхождение современной демократии”, “ Учение о личных правах” та інші.

Ковалевський - перш за все вчений, перш за все професор, а потім вже громадський діяч, публіцист, державний політик. У центрі його життя була наука. Їй він віддав більшу частину свого життя, нею він жив.


Берлин В. Опередивший время русский европеец / В. Берлин // Слобода. – 2002. – 22 января. – С. 3.

Губин М. Сноска в собрании сочинений / М. Губин // Веч. Харьков. – 2002.- 12 дек. – С. 3.

Ковалевський Максим Максимович // Довідник з історії України (А-Я) : посібник для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К, 2002. – С. 317.
Бреус А. П. Максим Максимович Ковалевский - виднейший ученый и государственный деятель [Електронний ресурс] / А. П. Бреус, Р. Т. Усманов. – Текст. – Режим доступу : http://www.unilib.neva.ru. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 7.09.2012.

Ковалевський Максим Максимович [Електронний ресурс]. Текст. - Режим доступу : http://www.leksika.com.ua. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 7.09.2012.

Костомаров М.І.

/ 1817 – 1885 /


Видатний діяч європейської культури та історії Микола Іванович Костомаров залишив дослідникам безцінні скарби думки і слова, що охоплюють практично всі галузі гуманітарної діяльності. Наш славетний співвітчизник добре знаний у світі своїми історичними дослідженнями. Його перу належать сотні вагомих праць з історіософії, етнокультури, народознавства.

Микола Іванович Костомаров народився 4 травня 1817 року в с. Юрасовка Воронезької області. Навчався у Харківському університеті, дні й ночі присвячував науковій праці, інтенсивній роботі над історичними джерелами.

М.Костомаров умів читати між рядками народної творчості історичний підтекст, розшифровувати мистецькі образи, бачити в них глибокі історичні традиції, етнополітичний зміст і нездійснені волелюбні прагнення.

Будучи росіянином, молодий Костомаров самотужки вивчив українську мову і, хоч тогочасне оточення висміювало його ідею писати українською, видав таки збірки "Українські балади" , "Вітка" , що вийшли під псевдонімом "Ієремія Галка". Писав він також історичні драми — "Сава Чалий", "Переяславська ніч" та російськомовну прозу: "Сын", "Черниговка" тощо. Займався перекладами та переспівами з різних літератур (чеської, старогрецької та ін.), працював на ниві художньої прози. Проте гучну славу і популярність Миколі Костомарову принесли саме історичні праці.

Не продиктована бажанням бути оригінальним суперечність із тенденційно-традиційними устоями царської Росії керувала істориком, а глибоке переконання в необхідності відродження мови, літератури, правдивої історії України. Цей задум він доволі успішно реалізував у першій дисертації на отримання ступеня магістра "О причинах и характере Унии в Западной России" у 1842 році. І відразу почалися утиски з боку церкви, що змусило молодого вченого змінити тему на іншу — "Об исторической поэзии". Потім був опис повстання Наливайка, нарис про рід князів Острозьких, знамените дослідження про Богдана Хмельницького. Загалом постать гетьмана полонила дослідника на все життя і вже в період заслання надихнула на створення двотомної монографії "Богдан Хмельницкий".

У 1844—1845 pоках. Микола Костомаров працював учителем Ровенської гімназії. На волинській землі з властивою йому пристрастю поринув у пізнання історії краю, подорожуючи з другом — відомим етнографом П.Чубинським.

З Волині Костомаров переїхав до Києва, спершу викладав у славнозвісній Першій гімназії, пізніше обійняв посаду професора історії Київського університету. Тут він зблизився з видатними діячами української культури П.Кулішем, М. Максимовичем, познайомився з Тарасом Шевченком. Спорідненість двох інтелектуалів виявилась одразу. Вони однаково глибоко розуміли проблеми політичні й естетичні, а найбільше — необхідність змін у суспільному житті. Цю дружбу пронесли крізь усе життя.

Костомарову належить першість у висвітленні як деяких аспектів історичного процесу, так і цілих епох. Майже немає такого періоду історії України середніх та нових віків, дослідникам яких не доводилося б користуватися його творами, рахуватися з його зауваженнями. Він написав наукові монографії "Богдан Хмельницкий", "Руїна", "Мазепа и мазепинцы", публіцистичні статті "Правда москвичам о Руси" та "Украйна», що стали фундаментом для подальшого дослідження історії України XIV—XVII ст. Майже всі, хто намагався збагнути значення творчості М.Костомарова, одностайно заявляють, що він популяризував знання про вітчизняну історію як ніхто інший.

Костомаров був також редактором трьох випусків "Памятников старинной русской литературы" та інших збірників.

Микола Іванович обраний почесним членом кількох академій наук, університетів та наукових товариств світу, зокрема Південно-Слов'янської академії та Сербського вченого "Друшества".

З величезною енергією працював М.Костомаров до останніх днів життя, створивши величезну кількість праць, з яких близько 320 надруковано. 19 квітня 1885 року Микола Костомаров помер у своїй петербурзькій квартирі.

Автобіографія // Костомаров М. І. Історичні постаті / М. І. Костомаров. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 301-595.

Він оповів Україні її правдиве минуле // Знаменні дати. Календар – 2002. – К., 2002. – С. 82-86.

Гончар О. Т. «Людина науки, закохана в неї…» / О. Т. Гончар // Укр. істор. журнал. – 2007. - № 2. – С. 107-112.

Гончар О. Микола Костомаров у пошуках історичного портрета Івана Мазепи / О. Гончар // Укр. істор. журнал. – 2010. – № 1. – С. 190-199.

Гончар О. Українофільська діяльність М. Костомарова у дзеркалі його епістолярію / О. Гончар // Укр. істор. журнал. – 2010. - № 6. – С. 34-50.

Іванко А. Український кремуцій корд М.І.Костомаров / А. Іванко // Історія України. – 2003. - № 10. – С. 1-9.

Козачок Я. Панорама і характер ретро- і перспективи в національному концепті Миколи Костомарова / Я. Козачок // Київська старовина. – 2006. - № 5. – С. 28-35.

Козачок Я. Публіцистика Костомарова і становлення національної ідеї / Я. Козачок // Слобожанщина. – 2002. - № 22. – С. 203-209.

Костомаров М. Богдан Хмельницький: (Фрагмент) // Переяслівська Рада : очима істориків, мовою документів / упоряд. О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К., 2003. – С. 59-63.

Костомаров М. І. 1817 – 1885 // Українська Муза: поетична антологія. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 113-121.

Костомаров Н. И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина / Н. И. Костомаров. – К. : Наук. думка. – 1992. – 512 с.

Костомаров – історія з географією // Медвідь В. Хресна творчості дорога / В. Медвідь. – Харків, 2010. – С. 146-159.

Костомаров Н. И. // 100 знаменитых людей Украины / В. М. Скляренко, Т. Н. Харченко. – Харків, 2005. – С. 192-197.

Костомаров Н. И. // 100 знаменитых харьковчан. – Харків, 2005. – С. 191-198.

Кривочуприн Е. «Историю нужно изучать не только по летописям, а и в живом народе» / Е .Кривочуприн // Время. – 2007. – 17 мая. – С. 3.

Майборода З. Ректор і романтик / З. Майборода // Голос України. – 2002. – 7 лют. – С. 15.

Малютіна О.К. Основні теоретичні принципи історичних поглядів К.Д.Кавеліна та М.І Костомарова / О.К.Малютіна // Вісник Харківської державної академії культури. – Харків, 2001. – Вип. 4. – С. 241-245.

Медвідь В. Служив істині / В. Медвідь // Слобідський край. – 2003. – 12 квіт. – С. 12.

Микола Костомаров // І прадіди в струнах бандури живуть: українська романтична поезія першої половини ХІХ століття. – К., 1991. – С. 85-129.

Микола Костомаров // Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини ХІХ ст. : підручник / за ред. О. А. Галича. – К., 2006. – С. 217-226.

Микола Костомаров // Історія української літератури (Перше десятиріччя ХІХ століття) : підручник. – К., 1992. – С. 389-400.

Микола Костомаров // Усі видатні постаті історії України. – Харків, 2008. – С. 157-164.

Микола Костомаров // Чижевський Д. І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль, 1994. – С. 380-385.

Микола Костомаров // Огородник І. В. Історія філософської думки в Україні : курс лекцій. – К., 1999. – С. 289-296.

Мороз В. Подвижник історії / В. Мороз // Костомаров М. І. Богдан Хмельницький : історична монографія / М. І. Костомаров. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 5-23.

Муза Миколи Костомарова // Шевчук В. О. Дорога в тисячу років : роздуми, статті, есе. – К., 1990. – С. 262-275.

Натхненник Кирило-Мефодіївського товариства // Кушнарьов Є. П. 100 кроків Харківською землею. – Харків, 2004. – С. 108-110.

Новаторство драматурга // Історія української літератури (Перше десятиріччя ХІХ століття ): підручник. – К., 1992. – С. 400-414.

Панченко В. Загадочный Костомаров / В. Панченко // Украина Incognita / под ред. Л. Ившиной. – К., 2004. – С. 203-207.

Парадокси слов'янської ментальності // Шаповал Ю. Г. І любов, і журба, і надія…/ Ю. Г. Шаповал. - Львів, 2009. – С. 62-74.

Пінчук Ю. А. Відродження елементів української національної ідеї в науковій творчості М. І. Костомарова / Ю. А. Пінчук // Укр. істор. журнал. – 2007. - № 2. – С. 78-88.

Пінчук Ю. А. Микола Іванович Костомаров / Ю. А. Пінчук. – К. : Наук. думка, 1992. – 232 с.

Пінчук Ю. Мемуарна спадщина М. І. Костомарова / Ю. Пінчук // Історія України. – 1999. - № 48. – С. 4-5.

Просвітницька діяльність і педагогічні ідеї М. Костомарова і П. Куліша // Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: навч. посібник / О .О. Любар [та ін.]. – К., 2003. – С. 195-202.

Рожнятовська О. А. Гордість України / О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2007. - № 2. – С. 65-72.

Смолій В. А. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості : енциклопедичний довідник / В. А. Смолій. – К. : Вища школа, 2005. – 543 с.

Сондерс Д. Микола Костомаров і творення української етнічної ідентичності / Д. Сондерс // Київська старовина. – 2001. - № 5. – С. 21-32.

Фольклористична методологія Миколи Костомарова : культурно-історичні виміри // Гарасим Я. І. Нариси до історії української фольклористики : навч. посібник / Я. І. Гарасим. – К., 2009. – С. 105-126.

Ясь О. В. Історія як сюжет. Представлення образу Богдана Хмельницького в однойменній монографії М. І. Костомарова / О. В. Ясь // Укр. істор. журнал. – 2007. - № 2. – С. 89-106.


Павленко Ю. Микола Костомаров / Ю. Павленко [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.ebk.net.ua . – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 10.09.2012.

Микола Костомаров. (Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них) [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.100v.com.ua. – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 10.09.2012.

Костомаров Микола - життєвий та творчий шлях [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.tvory.com.ua . – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 10.09.2012.

Костомаров Николай Иванович [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.hrono.ru . – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 10.09.2012.

Микола Іванович Костомаров [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.sofiynist.donntu.edu.ua . – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 10.09.2012.

Костомаров Николай Иванович [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.slawianie.narod.ru. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 10.09.2012.

Манжура І.І.

/ 1851 – 1939 /


Іван Іванович Манжура народився 1 листопада 1851 року в м. Харкові в родині дрібного чиновника із зубожілих дворян. Навчався за казенний рахунок в Харківській гімназії, був виключений за "непокору". У 1870-1871 р. р. навчався в Харківському ветеринарному інституті, з якого також був відрахований. Поневірявся по селах і містах Харківської та Катеринославської губерній, вів напівжебрацький спосіб життя..

У 1876 р. Манжура добровільно взяв участь у визвольній боротьбі сербського народу проти турецьких поневолювачів. Після поранення повернувся на батьківщину. У 1884 р. оселився в Катеринославі, співробітничав у газеті "Катеринославський листок", в журналі "Степ".

У 1885-1886 р.р. Манжура написав казку-поему "Тремсін-богатир" про безстрашність запорозьких козаків. У 1889 р. вийшла збірка віршів "Степові думи та пісні".

Другий збірник "Над Дніпром", книга казок і легенд у віршах "Казки та приказки і таке інше", а також казки-поеми не були пропущені царською цензурою і за життя автора не були надруковані.

Як етнограф і фольклорист, Манжура зібрав багато матеріалів, які були частково надруковані у збірнику українських пісень В.Антоновича і М.Драгоманова. У 1890 р. вийшла збірка "Казки, прислів'я і т.п., записані в Катеринославській і Харківській губерніях", в 1894 р. - "Малоросійські казки, перекази, прислів'я, повір'я, записані в Катеринославській губернії".

Чимало записаного з народних уст фольклорного матеріалу було надіслано ним до Харківського історико-філологічного товариства, до деяких наукових журналів, а також на адресу українських та російських дослідників народної творчості.

Про авторитет Івана Манжури як діяча вітчизняного народознавства красномовно свідчить те, що у 1887 році його було обрано дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства.

Хвороба дедалі більше підточувала здоров’я Івана Манжури. Знесилений у боротьбі зі злиднями, виснажений несприятливими умовами життя, постійно переслідуваний, надломлений хворобою, Іван Манжура помер 3 травня 1893 року у Катеринославі на сорок другому році життя.

Проте майже все, створене Іваном Мрнжурою, назавжди увійшло до культурної скарбниці українського народу, посівши в ній доволі помітне місце.
Зажурена калина // Заремба В. Три шляхи до вівтаря. – Дніпропетровськ, 1992. – С. 3-175.

Манжура Іван Іванович // Енциклопедія історії України : у 5 т. / редкол. : В. А. Смолій та ін. – К., 2009. – Т.6. – С. 491.


Чабан Н. Неизвестный Манжура [Електронний ресурс] / Н. Чабан. – Текст. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/221329. - Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 28.08.2012.
Реферат на тему : Риси творчого портрету Івана Манжури [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.br.com.ua . - Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 28.08.2012.

Пассек В.В.

/ 1808 – 1842 /


Пассек Вадим Васильович – український письменник, історик, етнограф, археолог, статистик народився 2 липня 1808 року в м.Тобольськ. У 1830 р. Вадим Васильович закінчив філософський факультет Московського університету. Життєві обставини змусили його після закінчення університету повернутися на землю предків, яка пробудила в ньому почуття справжнього українця. Тут Вадим Васильович поринає у вивчення життя, побуту, звичаїв і фольклору Слобожанщини. Він відвідує села, хутори, міста, містечка, детально описуючи все побачене і почуте.

Історію, географію, побут і культуру Пассек описав у своїх науково-популярних творах: «Подорожні нотатки Вадима», «Історико-статистичний опис Харківської губернії», «Міста Харківської губернії з картами-планами і гербами», «Про кургани і городища повітів Харківщини» та інші.

Його перу належить також фундаментальна праця в п’яти томах «Нариси Росії», що є першою спробою популяризації наукових знань та знайомства громадськості з археологією, етнографією, традиціями багатьох регіонів колишньої імперії, в тому числі й України.

Починаючи з 1837 р., у співдружності з ученими Харківського університету та за сприянням влади Харкова, Вадим Пассек проводив археологічні розвідки та невеликі розкопки на території колишніх Харківського, Валківського та Ізюмського повітів.

В межах сучасного Валківського району Пассеком було відкрито два городища – Куколевське і Хазарське – та ряд курганів. Варто наголосити, що Куколевське городище тепер називають найбільшим у Харківській області та одним із найбільших в Україні скіфських поселень, в якому, за даними останніх археологічних відкриттів, мешкали представники описаного Геродотом племені меланхленів.

Вадим Пассек прожив коротке, але яскраве життя

(помер 25 жовтня 1842 р. від запалення легенів). Він не встиг створити всього, що хотів, не встиг детально розвинути свої погляди і тільки натяками позначив свою мету. Та як би там не було, ця самобутня постать гідно поповнила славетну плеяду співців і дослідників Слобожанського краю, самовідданих подвижників української ідеї та національного відродження.
Можейко І. З роду Пассеків / І. Можейко // Слобід. край. – 2010. – 4 листоп. – С. 11.

Можейко И. Об Украине – с любовью / И. Можейко // Харьковские известия. – 2008. – 3 июля. – С. 8.

Пассек Вадим Васильович // Довідник з історії України (А-Я) : посібник для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К, 2002. – С. 558.

Пассек Вадим Васильович // Енциклопедія історії України : у 5 т. / редкол. : В . А. Смолій та ін. – К., 2011. – Т. 8. – С. 84-85.

Рутковська О. Хто такий Вадим Пассек? / О.Рутковська // Культура і життя. – 2008. – 13 серпня. – С. 3.
Поліщук Т. Подвижник та просвітник [Електронний ресурс] / Т.Поліщук. – Текст. – Режим доступу : http://www.glavnoe.ua/indexg.php?article_id=1075. – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 6.09.2012.

Історики, краєзнавці. Пассек Вадим Васильович (1808—1842), краєзнавець, історик, фольклорист-етнограф [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.histpol.narod.ru/person/pers-00/istor.htm. - Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 6.09.2012.

Сумцов М.Ф.

/ 1854 – 1922 /


Одним з видатних діячів вітчизняної науки, заради якому Харків став ще до революції науковим центром не лише України, був Микола Федорович Сумцов.

Він народився 18 квітня 1854 року в Петербурзі у дворянській родині. Проте хай читачів не вводить в оману місце народження - родинні корені Сумцових знаходяться на Слобожанщині. Дослідники родоводу Миколи Сумцова стверджують. що його предки походили з сумських козаків і носили прізвище Сумець.

З двох років Миколку батьки привезли до Харкова. І з тої пори Харків і Микола Сумцов органічно доповнювали один одного — як неможливо уявити Харків без Сумцова, так і Сумцова неможливо уявити без Харкова.

Після закінчення Харківського університету Микола навчався у Німеччині. Після повернення до Харкова Сумцов став приват-доцентом., а у 34 роки — професором рідного університету. За рік до цього він очолив історико-філологічне товариство при університеті.

Своєю основною галуззю для досліджень Микола Сумцов обрав етнографію, особливо фолкльор. Його праці відзначаються багатим фактичним матеріалом, зокрема "К истории южнорусских свадебных обычаев", "Хлеб в обрядах и песнях", "К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу", "Научное изучение колядок и щедривок", "Коломыйки", "Писанки" та інші.

Своєрідним підсумком наукових пошуків Миколи Сумцова є фундаментальна двотомна праця "Современная малорусская этнография". Слобожанщині Микола Федорович присвятив праці "Слобідсько-українські історичні пісні", "Слобожане. Історико-етнографічна розвідка", "Слобожанщина і Шевченко».

Завдяки Сумцову, в Харкові з’явилися памятники Пушкіну і Гоголю роботи одеського скульптора Бориса Едуардса.

Йому належать праці з історії української літератури ХVII-XХ століть, він досліджував творчість Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Івана Вишенського і своїх сучасників Михайла Старицького, Івана Франка, Бориса Грінченка, Олександра Олеся. Як літературознавець, Микола Сумцов вивчав також історію російської та західноєвропейської літератури. Всього науковий доробок видатного харків’янина налічує за даними дослідників понад 800 наукових праць.

Сумцов мав мужність виступати на наукових форумах українською мовою, він же перший серед харківської професури почав читати лекції українською.

Ще всі харків’яни повинні бути вдячні Миколі Сумцову за організацію Історичного музею і Харківської громадської бібліотеки (тепер Наукова бібліотека ім. Короленка). Говорять, що жодний публічний захід в Харкові на початку ХХ століття не обходився без реальної участі Сумцова. Його висували на посаду міського голови Харкова, проте Микола Федорович відмовлявся.

Серце невтомного харків’янина зупинилося 15 вересня 1922 року.

Дивовижно, але у Харкові немає навіть вулиці, яка б носила ім’я визначного вченого, хіба що на його честь відкрито меморіальну дошку на колишній будівлі університету, де Микола Федорович викладав багато років.

Дмитренко М. Визначний народознавець / М. Дмитренко // Дивослово. – 2004.- № 4. – С. 66-69.

Забутий геній // Головінов В. П. Духовні джерела Слобожанщини / В. П. Головінов, П. Л. Гомін. – Харків, 2004. – С. 158.

Іванова О. Мистецтво українського народно-поетичного слова в оцінці академіка Миколи Сумцова / О. Іванов // Народна творчість та етнографія. – 2004. - № 4. – С. 110-114.

Красиков М. Слобожанин / М. Красиков // Слобідський край. – 2004. – 31 січ. – С.8. ; 7 лют. – С. 8.

Микола Сумцов // Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки): У 2 кн. : підручник / за ред. О. Д. Гнідан. – К., 2002-2003. – Кн.1. – С. 83-85.

Мова не має заборон // Кушнарьов Є. П. 100 кроків Харківською землею. – Харків, 2004. – С. 300-304.

Можейко И. На благо науки и просвещения / И. Можейко // Харьковские известия. – 2009. – 11 апр. – С. 20.

Сумцов Н. Ф. // Выдающиеся педагоги высшей школы г.Харькова: биограф. словарь. – Харьков, 1998. – С. 577-580.

Фрадкін В. Спадщина Миколи Сумцова / В. Фрадкін // Сумцов М.Ф. Слобожане: історико-етнографічна розвідка / М. Ф. Сумцов. – Харків, 2002. – С. 259-278.

Шишов І. Видатний український народознавець / І. Шишов // Народна творчість та етнографія. – 2002. - № 4. – С. 3-14.


Сумцов Микола Федорович [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.histpol.pl.ua. – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 10.09.2012.

Николай Федорович Сумцов [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.krotov.info. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 10.09.2012.

Дмитренко М. Видатний український народознавець Микола Сумцов / М.Сумцов [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.etnolog.org.ua. – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 10.09.2012.

Красиков М. Микола Сумцов [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.glavnoe.ua/articles/a2600 . – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 10.09.2012.

?


m--c-lyev--f--a--hsnl-19.html

m--c-lyev--f--a--hsnl-23.html

m--c-lyev--f--a--hsnl-28.html

m--c-lyev--f--a--hsnl-32.html

m--c-lyev--f--a--hsnl-37.html